Обшук за ухвалою слідчого судді прокурором передоручений бути не може: постанова ККС ВС

Верховний Суд направив на новий розгляд справу, оскільки під час обшуку було порушено ст. 236 КПК України.

Сьогодні адвокатська спільнота досить часто наголошує на чисельних порушеннях, що допускаються слідчими під час проведення обшуків. При цьому не можна не відзначити, що саме обшук є однією з тих слідчих дій, яка спричиняє найбільшу кількість конфліктів між адвокатами та слідчими. У цьому питанні навіть найменші помилки можуть призвести до досить серйозних наслідків саме для обвинувачуваних.  

Важливу у роль в запобіганні подібних помилок може відіграти рішенняВерховного Суду, ухвалене 29 січня колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №466/896/17 на вирок Шевченківського районного суду Львова від 5 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року за обвинуваченням громадянина України у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 301 Кримінального кодексу України , а саме ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів.

Обставини справи

Обвинуваченого було визнано винним у тому, що він у період з 01.02.2016 по 28.10.2016 за допомогою власного ноутбука Lenovo Y70-70 Touch, який реєструвався у мережі Інтернет за відповідною ІР-адресою, з метою розповсюдження порнографічного відео встановив програмний продукт eMule та, усвідомлюючи, що завдяки цьому користувачі мережі Інтернет мають вільний доступ до файлів, розміщених на його ноутбуці, розмістив на жорсткому диску 20 відеозаписів порнографічного характеру, а також 179 відеозаписів, що місять дитячу порнографію, у результаті чого ці відеозаписи стали доступні іншим користувачам всесвітньої мережі Інтернет.

Рішення попередніх інстанцій

Вироком Шевченківського районного суду Львова обвинуваченого було засуджено до покарання у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Обґрунування касаційної скарги

У касаційній скарзі з доповненнями захисник обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. На його думку, поняття «твір» і «відеопродукція» є різними за змістом, тому визнавши обвинуваченого винним у розповсюдженні саме творів порнографічного характеру, а не відеопродукції, суд неправильно застосував положення ч. 2 та ч. 4 ст. 301 КК.

Захисник вказує, що суд не міг обґрунтовувати свої висновки даними, отриманими в результаті дослідження в судовому засіданні DVD-R дисків, оскільки такі докази не відкривались стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК). 

Мотиви Суду

ВСУ у своєму рішенні зазначив, що в апеляційній скарзі захисник вказував на недопустимість в якості доказів даних протоколу обшуку. При цьому інші докази вважав недостатніми для доведення висунутого обвинувачення. Водночас апеляційний суд своїх висновків належним чином не мотивував, не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу у відповідній частині визнано необґрунтованою, обмежившись  перерахуванням доказів, покладених в основу обвинувального вироку, та загальним формулюванням про доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Зокрема, без належної уваги апеляційного суду залишилось недотримання на стадії досудового розслідування передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку проведення обшуку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Галицького районного суду Львова дозвіл на обшук було надано слідчому Кулику І. С. Проте обшук у житлі  обвинувачуваного фактично був проведений оперативним підрозділом управління кібер-поліції без участі слідчого Кулика І. С. Надаючи оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд послався на наявність у матеріалах кримінального провадження доручення на проведення обшуку, виданого слідчим на підставі п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК відповідному оперативному підрозділу, у зв’язку з чим вказав про законність проведеної слідчої дії.

Разом з тим, такий висновок не узгоджується з приписам ч. 1 ст. 236 КПК, яка не передбачає можливості виконання ухвали про дозвіл на обшук ніким іншим, окрім слідчого чи прокурора. Крім того, згідно умов ухвали слідчого судді дозвіл на проведення обшуку надано саме слідчому Кулику І. С., а не оперативним підрозділам.

На думку суду касаційної інстанції, положення п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК про наявність у слідчого права доручати проведення слідчих дій оперативним підрозділам у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки прямо суперечать вимогам закону щодо порядку проведення обшуку.

Вказане залишилось без уваги суду апеляційної інстанції, який безпідставно погодився з висновками місцевого суду в частині допустимості в якості доказів даних протоколу обшуку та, не давши оцінки іншим доказам на предмет їх достатності для підтвердження висунутого   обвинувачення, дійшов передчасного висновку про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.

Рішення ККС ВС

Касаційний кримінальний суд ВС касаційну скаргу задовольнив частково та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене в порядку п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК відповідним оперативним підрозділам. У випадку проведення обшуку іншими особами, окрім слідчого чи прокурора, вказане слід вважати суттєвим порушенням умов обшуку, тож результати такого обшуку, у відповідності з вимогами ст. 86, 87 КПК, не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, і на них не може посилатися суд при ухваленні обвинувального вироку, як на доказ.

Джерело

Залишити відповідь